Не ховайся
Кілька слів перед тим, як почати
Якось мені довелось прочитати один цікавий вислів, написаний у кишеньковій книзі афоризмів, яку я дуже хотіла поцупити з книгарні (лишень там в мені прокидався клептоман). Звісно, крадіжка завчасно не вдалася. Тобто, я навіть не спробувала її здійснити.
Вислів з часом, як і безліч інших, забувся.
Лишень через кілька років, протираючи пил на верхній полиці четвертої шафи свого архіву пам’яті, я знов зустріла старого знайомого.
Оригінальні слова загубленого виразу, бадьоро підморгнули мені.
Тепер я розумію, що вони не мали наміру налякати мене. Але тоді, я прожогом сахнулася від них і треба ж таке - навернулася з драбини на яку задерлась, щоб дістатись все тої ж верхньої полиці четвертої шафи.
Я все летіла і летіла вниз. У мого падіння не було дна.
Я й досі лечу, тож маю вічність, щоб розповісти…
Коли людина дорослішає, дитина в ній не зникає, а ховається. Лише в повній тиші можна почути, як той несвідомий арештант плаче чи весело б’ється зсередини.
Цікаво, як у людині, поряд з безмежним любуванням своїми полірованими чеснотами, може проростати той пагін нелюбові до себе справжніх – кращих, чесніших, добріших, незлостивих, щасливих? Звідки ця цинічна гонитва за буттям, позбавленим ідеалів?
Тільки забігши далеко вперед - до фінішу, де кожному дарують студений цілунок в чоло і дякують за забіг, врешті озираєшся і розумієш, що десь там - геть на іншому боці, було дещо прекрасне, вільне від пліток, трендів, бюстгальтерів пуш-ап, дипломів зі шкіл лихослів’я, вільної та дешевої любові.
…Там будуть здерті колінця дитинства, футбол з найліпшими пацанами вулиці. Буде дружба проти дурних дівчат, будиночок на дереві, чарівні мушлі на дні висохлого ставу, будуть мрії про…
Буде батьків гараж в якому стоятиме стара добра машина з душею, а не двигуном. І мама буде приноситиме смачні вареники для своїх автомеханіків.
…Тріскотня вогнища та ночі, звабливі запахи смаженого сала та запеченої картоплі, замурзані обличчя трьох найщасливіших дітей у світі. І впійманий блискучий карасик на долоні - перший трофей відважного рибака з обгорілим носом.
…Тобі чотири. Ти їдеш з братом на велосипеді, підстрибуєш на багажнику і міцно тримаєш мідний бідончик. Їдете по шовковицю. Брат, говорить, що скоро поїде далеко на навчання…
Боже, як довго ти потім будеш чекати на його приїзд... Адже, хто іще буде тобі читати про козака Мамаригу?
На фініші, цілунок розповзається холодною маскою на обличчі. Світ тане і осувається, падає і зникає. Ти стоїш і тримаєш за руку гарненьку дівчинку, яка свого часу обіцяла стати…справжньою. Але ж ти не виконала її обіцянок. Ти зрадила саме ті її мрії, що мали збутися сьогодні, завтра, завжди.
Не ховайся…
Кілька слів перед тим, як закінчити
Часом, коли я лечу, мені здається, що у мого падіння немає дна тільки тому, що я вже його колись досягала. І саме тому, тепер я лечу не до нього, а від нього.
А ще, часом, починає здаватися, що мене вже немає, що я насправді згоріла, як космічне сміття в атмосфері.
Але коли ти вічність ширяєш незрозуміло де, приверзеться і не таке, правда ж?
Суми., Весна. 2010.
