з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Ти не плач, не плач Душа мов скрипка,
Стоячи, у прірви на краю!
Каламутна хай вода і глибка,
Не чатують нас іще в Раю!
Ми з тобою мрійники крилаті,
Що не влазять ні в один формат.
Може не практичні й дурнуваті,
Та не лестимо хазяйських грат!
Не нажили слави чи достатку,
З клаптями на зношених штанях,
Ще й ступнями «вдячності», на згадку,
Гордовито свій долаєм шлях.
Та нехай нас турять відусюди
І таврують «праведні» кати –
Не ридай! Прости! Вони ж бо люди…
В піднебесся орликом злети!
