Назустріч вітру
Візьми мене за руку! Тримаєш? Тільки міцно!
Ну ж бо! Сміливіше! Звільни себе від марного страху.
Ми поспішим назустріч вітру неодмінно
Здійнятися у неосяжну вись блакитну,
Щоб загубитися в безмежному просторі неба непомітно.
Віддайся у залежність неконтрольованих шалених відчуттів
Запаморочливої круговерті,
Що враз прокинеться в тобі!
Відчуй стрімкий удар повітряної хвилі,
Нас віднесе на незліченні милі,
А ми щасливі й абсолютно вільні,
Благословивши, проводжаємо зграї лелек у вирій.
Які щасливі миті! Неймовірні, незабутні, невимовні миті!
Просто божевілля!
Чому? Не знаю, навіть не зможу пояснити…
Часом, буває іноді, коли втрачаєш потяг до життя,
Єдиний вихід – політ у безтурботне тимчасове забуття.
Розвіяти думки і відпустити всі проблеми злободенні,
Наповнити життєдайною, цілющою любов’ю спрагле серце,
Вдихнути трохи сили для натхнення,
Відчути невагомість тіла і душі умиротворення блаженне.
І вже вкотре зрозуміти, як варто просто так,
З якогось приводу і без, життю радіти!
Так просто! Мати силу відірватись від землі,
Назустріч вітру полетіти.
А тоді, назад на землю повернувшись,
Ступивши перші кроки по землі,
Відкрити «друге дихання» в собі,
І просто щиро посміхнутись!
