Перезимуємо
Якось раптово… враз похолодало…
І ще зарано випав перший сніг.
Повіяв прохолодний дужий вітер,
Та ще й привів з собою непрохану байдужу заметіль.
Покрилось кригою товстою і озеро наших крихких надій.
Німіє серце від твоїх морозних поцілунків,
Я теплим дотиком руки відігріватиму щоку.
Як засинають вічним сном замерзлі квіти на снігу,
Так само застигають наші згаслі почуття
У вигляді строкатих візерунків льоду,
Що викарбовує так віртуозно на вікні
Невидима рука митця-морозу.
То як… без зайвих слів і болісних образ
Вже час завершити історію про нас?
А може…треба дочекатись потепління?
Розстане знов безслідно занадто щільний покрив снігу.
Почнуть потроху відступати холоди.
Повіє перший теплий вітерець весни
І подарує нам якусь надію?
І крига скресне в нашому озері тоді…
Гадаєш, цей раз ми ще перезимуємо з тобою?
