15.09.2009 01:06
-
676
    
  1 | 1  
 © Яніка Терещенко

Йди до мене, я здаюся

Навіщо ти телефонуєш? 

Навіщо ти знову прийшов? 

Ти дарма свій час марнуєш. 

Що, заміни не знайшов?! 


Ти стоїш, тремтливі руки 

Хочуть втримати надію. 

Сумнівів ховаєш муки 

У крихкі сипучі мрії. 


Ти приховуєш неспокій 

За усмішкою і жартом. 

Як завжди, видають очі – 

Щирістю узяти варто! 


А ти гордий, я – примхлива, 

Грає німота на нервах. 

Зараз думаєш, можливо: 

Чому тут я? Оце стерва! 


Ти не знаєш, що боюся 

Першою слова сказати. 

Я на себе стою злюся – 

Ти продовжуєш чекати… 


Серце кров ганя по тілу, 

Більше швидкості набравши. 

Краще б я тепер зомліла! – 

Ти утримав, обійнявши. 


Ти мовчиш, відводиш погляд… 

А де ж квіти недоречні?! 

Досить вже робити огляд, 

І ятрить рани сердечні! 


Йди до мене, я здаюся

Переміг мене без бою! 

Може ще раз помилюся? –  

Та життя нема без болю… 



12.09.2009

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.09.2009 20:19  Оксана Білова 

Я також була в подібній ситуації. І на даний момент мені здається, що то була не любов, а просто жалість до тієї людини.
Справжня Любов - тільки взаємна. )))

 16.09.2009 18:16  © ... => Комарова Ольга 

оооо, так!!! Дякую, Оля!

 16.09.2009 14:33  Комарова Ольга 

Чудово!!!Не раз сама потрпаляла в подібні ситуації. Мабуть, коли дійсно любиш, то намагаєшся усе пробачити.