Не проси повернути кохання,
Ці, давно вже зів’ялі квітки.
Ні, не досить твого бажання.
Неможливого не проси.
Сподіватися марно на диво
Поливаючи їх слізьми.
Облетіли у них пелюстки.
Не марнуй молоді роки.
У долоні кохання візьмеш?
Воно серця твого вогонь,
Кого схочеш, того й зігрієш,
Лиш одного запалиш ним.
Той, один, тебе не відпустить
Повернувши вогонь душі.
Квітку полум’я хто потушить?
Хто обтрусить такі пелюстки?
Не проси повернути кохання
У того, хто тобою не жив.
Там лиш вітер розчарування,
КладОвище розбитих мрій.
