Опера одного голосу
Він рожевів на денці дощового неба,
Він хвилювався на краю думок.
І вже, здалось, нічого більш не треба -
Лишень упасти ниць до стоптаних зірок.
І ворушились призабуті мріі,
І світ десь танув за окриллям вій...
А чиїсь руки линули до шиї,
І чувся регіт у плачі повій...