03.02.2012 20:15
-
937 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Матвієнко Анастасія

О, слово рідне! Як в тобі багато!

О, слово рідне! Як в тобі багато! 

І біль, і страх, і радість, і печаль… 

Ти у минуле стежечка строката 

І ясний шлях у моє майбуття. 


Безкрайнє ти, немає в тебе межі, 

І мов на квітці заблищить роса, 

Торкнешся тихо ніжності моєї 

І птахою злетиш у небеса. 


Ти – пісня колискова материна, 

Ти – запах трав, калини білий цвіт, 

Й веселе щебетання солов’їне, 

І сонний шелест молоденьких віт. 


І щоб там не було б, в яку б годину, 

Ти – радість і надія, ти – любов, 

Ти – шелест білих крилець лебединих 

І журавлів, що повернулись знов. 


На боротьбу ти підняло народи, 

На революцію, на марш свободи їх, 

І зараз крізь всі радості й незгоди 

Ми відчуваєм біль дітей твоїх. 


І пам’яттю про тих синів загиблих, 

Що полягли кістьми за волю всіх, 

За України ясні дні погідні, 

Ти думою у серці зазвучиш. 


Убити можеш, можеш воскресити –  

Можливостям твоїм немає меж. 

Скажіть мені, як можна не любити, 

Те слово, що дарує нам поет? 


Це ним до нас промовив сам Шевченко, 

І мертвим, й ненародженим, й живим 

Він заклик дав звільнити рідну землю 

І слово своє в спадок заповів. 


І зараз через бурі й непогоди, 

Звитягою козацької доби, 

Воно до мене мовить мужньо, гордо, 

Не вбите жахом ханської орди. 


Я знаю, слово вічно буде жити 

У золоті пшеничних колосків. 

Й картини із історії творити 

Руками нерозгаданих митців. 


Тобі віддам себе я доостанку, 

Я в тебе, слово, душу переллю, 

Молитву тиху раннього світанку, 

З надією до Бога понесу. 

Публікації: Матвієнко Анастасія

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 03.02.2012 23:02  © ... 

Так,на жаль,не все так добре,як хотілося б...:((( 

 03.02.2012 22:27  Тетяна Чорновіл => © 

Наші з Вами почуття щодо слова можна тільки вітати! Та щось тривожно останнім часом за його долю! ((((