Життя, обірване війною…
Яскраве сонце заснували хмари…
І дим, і попіл, й подихи війни…
«Я захистити Україну мушу!
І рятувати край наш від біди».
Зібрався з духом, та й пішов до неньки,
Щоб сповістить про рішення своє.
Хоч щиро він жалів її серденько,
Та мусив все ж сказати, все, як є…
«Піду на фронт, піду я воювати
Пробач за все, ріднесенька моя»
Враз помарніла сива мати
І по щоці скотилася сльоза.
– О, ні! Не відпущу тебе я, сину,
Ще не настав твій час, ти зовсім молодий!
Не хочу я, щоб в ранню цю годину
Загинув ти, мій сину дорогий!
– Ти зрозумій, матусю моя мила,
Не зраджу я ніколи у житті
Ту Батьківщину, що мене зростила
І колискову, що співала ти мені.
Зібрався син у дальнюю дорогу,
А мати все тужила в стороні
– Ну все – пора, матусю, я – готовий,
Боротись за країну на війні.
Зірвалась мати, кинулась до сина:
– Синочок мій, благаю – зупинись!
– Ні, ненько, йду я захищати Україну,
Так нитки долі вже мої сплелись…
Як чайка зранена, вона кричала,
Просила Бога сина врятувать
Заламувала руки, знов благала
Усіх святих його охоронять.
До себе сина ніжно пригорнула ,
Міцно-міцно, мов останній раз,
Та в серці ще надія промайнула:
Все буде добре, все буде гаразд.
Перехрестила сина вже безсила
І з хусткою, що вишила сама
У путь важкий його благословила,
А поряд з ним пішла її душа.
Йшли дні за днями, ночі за ночами
Вона ж усе чекала у селі
Лиш вісточку, щоб вислав син для мами,
Лише: «Все добре, рідна, я – живий».
Так і жила вона одною миттю
Тривала що від звістки до листа
Від сліз її гірких зів’яли квіти
Й настала скоро осінь золота.
То був осінній день звичайний,
Сиділа мати пряла при вікні,
А серце огортав туман печальний:
«Які там справи, як там на війні?»
Аж чує в двері стукіт тихий –
Схопилась, відчинила і в ту ж мить
Додолу впала: підкосило лихо…
«Мої ви співчуття прийміть…»
Не бачила й не чула вже нічого
Її серденько кров’ю облилось,
Мов кат жорстокий, що не знає Бога,
Розбив, й воно сльозами залилось…
– Навіщо жити далі, задля чого? –
Ледь тихо-тихо мовила вона –
Лиш існувать на світі й більш нічого…
Бо душу її вбила та війна.
