Навіки
Як блискавка, простори не взяла
Під крила ти, зірвалась з голубині
У серце, в душеньку – звороженій личині
У коловерті океани зіп’яла.
І все існуюче на всторч, у судну днину –
Росою губ твоїх, як в труті хмільній плину,
Звелося миттю нанівець – о, небеса,
Пекельна ця здарована краса!!!
І дикі крики, вітри, буревії…
Ламає все на шляху безнадії
Душа… - торкнулася Тебе… Святий Господь!
Тобі підвласні ми – душ долі й наша плоть!!!
