03.12.2014 16:39
18+
145
    
  6 | 6  
 © Мальва Світанкова

ПОСТОСІННЄ...

В моменти постосінньої знемоги

Я плентаю у сонних міражах

Дивлюсь комедію, котру втенає жах -

І просинаюсь: Господи, ще трохи...


Чи я б залишилась навіки у безчассі?

Та соціум замовк... І я мовчу...

О, скільки ще вселенського плачУ

Побачити й пробачити удасться?..

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.12.2014 10:05  Ганна Коназюк => © 

Філософські роздуми... Сподобалось!
Незабаром весь сум візьметься морозцем... - так думаю))
Чудовий вірш!..

 04.12.2014 00:27  Деркач Олександр => © 

Чудова поезія...але як на мене "соціум" не в контексті - не значення, а сама асоціація з ним))якби синонім чи еквівалентне слово якесь.?..

 03.12.2014 23:23  Олена Вишневська => © 

А пробачати треба! І від цього знання не легшає, зважаючи на вселенський плач....

 03.12.2014 22:53  Ірина Затинейко-Миха... => © 

філософськи...глибоко..мудро

 03.12.2014 22:22  Тетяна Белімова => © 

Чи варто про таке думати? Звісно, що немало доведеться ще побачити. Таким є соціум, про який ти пишеш. Але ж... але ж... Життя триває)) і не лише у сумних барвах)) правда ж?

 03.12.2014 20:21  Світлана Рачинська => © 

Пробачити попри все - важливо, Мальво! Глибинно...