05.02.2012 04:21
-
220
    
  2 | 2  
 © Толік Панасюк

Мур старого цвинтаря.

Старого цвинтаря широкий мур 

Безсилий врятувати від руїни. 

Масивна брама, ангели, уламки їхніх труб, 

І вічна пам`ять – усіма забута. 


Крізь склеп якогось шляхтича, напевно, 

А може просто знаної родини 

Могутній ясен обнімає небо, 

Корінням копирсаючись де тління. 


Осипались герби, печаті, леви. 

Піском повимітало бозна де. 

Над ким ось плаче не потішна діва, 

Але і це колись таки мине. 


Плющем, ожиною усіх вас пов’язало: 

Панів і слуг, пройдисвітів, блаженних… 

На ясенях ворони роблять гнізда, 

Розносить вітер пустки їхній крик. 


Час руйнівник, і вічний будівничий, 

Всміхається про себе дивлячись на мур. 

Як гордість перетворюється в відчай, 

А пиха, у руїни тихий сум. 


І слово вічний, губиться у листі. 

Ніщо не вічне, каже кожен крок. 

Відносить сказане, оте, кудись по вітрі, 

Як непотрібний ясеню сухий листок. 



Дрогобич., 2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.02.2012 22:38  Сашко Новік 

сподобалось. я інколи взагалі думаю, нащо ті могили. мо спалювати краще

 05.02.2012 04:42  © ... => Тетяна Белімова 

Та нема защо. То мені за щасття ваші теплі слова на мою незграбну писанину. То я вам дякую.

 05.02.2012 04:41  Каранда Галина => © 

точно передали почуття безсилості і рівності всіх перед часом....

 05.02.2012 04:24  Тетяна Белімова 

Мені дуже сподобалась намальоване Вами епічне полотно! Дякую!