Казка зимової ночі
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
У сутінки зима вгорнулась,
Клянучи холоди, заснула.
Навшпиньки ніч з-за хмар зіпнулась,
В замети сторожко ступнула.
Стрункі тополі нарядила
У тіней трепетні примари,
І вмить в захмарну вись злетіла,
Де місяць пас зірок отари.
– Сріблястий місяцю, пастуше!
Надходить мить моя остання,
Жени скоріш отару, друже,
Нап‘ється хай краси світання!
Зірки красою обпилися,
Скупались в барвах наостанку,
Багряним злотом розлилися
Та й розчинились у світанку.
За ними й ніч крилом змахнула,
Між хмари десь пошкандибала.
Зима з заметів позіхнула:
Ох! Я, здається, щось проспала…
