Надія
То не вурдалаки, скрючені, потвори
З під снігу пнуться догори.
То сад заснув в своїй надмірній тузі
За теплим променем весни.
Прокинеться, не довго вже чекати,
І те, що зараз в сутінках лякає
Цвістиме – очей не відвести
В суцвітті кожному життя плекає.
Отак і ти, зневажена й забута
Не завжди будеш жахом для Європи.
Ще трохи й стрітення, весні дорога.
Твій час – у пишний цвіт своє гілля одіти.
Дрогобич, 2012