Байка
Моліться можновладці - вам не замолити.
Прощення вам не буде у віках.
Вам болісно прийдеться у смолі кипіти,
Бо ви нарід свій розітерли в прах.
Де той месія, що прийшов зігріти?
Він всім життя вже завтра обіцяв.
Сіяв з екрану райдужно і світло,
Зубів оскалу вовчу вишкіряв.
Накинувши овечу волоханку,
Він для отари вівців старшим став,
Коли проснулись вранці на світанку,
Він по три шкури з них уже зідрав.
І заревів як віл несамовито,
Щось про реформи, ніби він прочув.
Не забарився і почав трощити,
Обійстя, де колись він старшим був.
Ніхто з овечок вже не міг збагнути,
Що сталося з тим чемним бараном.
Він не волав ніколи так ще люто,
Завжди тихеньким, пастись з нами йшов.
Все на вовків він, бубонів сердито,
І все слова по вовчі викидав.
Учив бидлячу мову без упину,
Казки, про світле майбуття складав.
І ось діждались, того апогею.
Баран овечу шубу скинув сам.
- Ну що казли, мене ви не чекали,
- Ой буде горе вам, нікчемним віслюкам!
- Та скільки ж горя, ми, перетерпіли,
І скільки ще, терпіти треба нам?
А може краще нам в смолі згоріти,
Щоб не служити вовко-баранам.
