Крок за кроком
Доманіцькому С. О.
Я так кляла себе колись
За ті всі кроки у безодню,
Щораз летівши стрімко вниз,
Прощалась з кожною любов’ю.
Якби ж я знала – кожен крок
Мене наближує до тебе,
Що крихти болю тих думок
Десь відлетять далеко в небо,
Що в безпросвітній темноті
Яскрава зіронька засяє,
Що я пізнаю теплоти,
Яку ніхто, мабуть, не знає.
Тоді б втекла я ще колись
Від “всеосяжного” кохання,
Щоби не падать марно вниз,
Відчувши біль розчарування.
м. Кам’янець-Подільський, 22.09.2009
