Хто ми є?
Хто ви є?
Що марнуєте кращі роки,
Дані Богом не вам і не вашій зачумленій Раді,
Що закону і правді в країні стоїть на заваді.
Суд історії вас назавжди звинуватить у зраді!
Так було вже в минулі віки…
Що вам велич держави, добробут і щастя народу!
Це для вас лиш слова, про народ ви не думали зроду,
У вас гроші на випадок є.
Хто ви є?
Проникаючи зайдами в храм,
Ви ретельно кладете поклони від ранку до ночі.
Як ви дивитесь господу Богу у праведні очі,
Чи ви чуєте гнівнеє слово правдиво-пророче,
Якщо ні, що ви робите там?
Чи готові піти на Голгофу в вінку ви терновім?
Як Ісус на хресті смерть прийнявши у муках за слово!
Ні? Кожен має і носить своє?
Хто ви є?
Що для вас є святим у житті?
Ви народу на площі клялись у вічній любові, -
Чи ж розрублена навпіл на «щастя» залізна підкова,
Чи на білому серце гаряче, червоне від крові,
Знов покличуть за вами піти?
Мені боляче й сумно, що небо з блакитного сіре,
Мені соромно й гірко, що вчора я щиро вам вірив.
Хто ж на кого сьогодні плює?
Хто ви є?
Ви у владу прийшли через нари,
І тюремну мораль принесли в керівництво держави!
Цілий світ споглядає на ваші „державні” забави,
Ще країна на знала подібної чорної слави!
Та чекає вас осуд і кара!
Вам не страшно, що будете вічно ви прокляті Богом,
То дарма, бо для вас каяття за гріхи ні до чого,
Все що вкрали, то стало своє.
Хто ви є?
Наче привід у замку пітьми,
Серед темряви світлом лампади затмяним блукаю.
Без надій, щире серце і душу правдиву шукаю.
Але сум і зневіра доходить до самого краю,
Бо не можу я правду знайти!
Як не можу свою в Україні еліту пізнати.
Може чорна вона, наче кішка у темній кімнаті?
Що же краю я серце своє!
Хто ми є?
Як не жаль лиш отара овець,
Хоч залишили разом брудні неприглядні оселі,
Перелякано стали, побачивши здиблені скелі,
Ждем, що новий Мойсей всіх у рай поведе із пустелі!
Наша дурість звела нанівець –
Все правдиво-красиве зачате тоді на майдані…
Тільки я вже не вірю, що всі ми такі безталанні,
Україно де серце твоє?
м. Миколаїв, 2012
