Це все вже було, злети і падіння.
Вершини досконалості і прірва.
І запізніле, як завжди, прозріння.
І невимовна, ні про що, туга.
Колись, давно, не мною пережите.
Я ж ніби виправляю чиїсь помилки
Усе, що б не зробив, вторинне.
Боги, герої, демоси і ми.
Стагнація, ба, може й деградація.
Комусь потрібна душенька мізерна,
Така, ще неукріпша воля,
Лише пунктиром намальована свобода.
Дух кличе, розривається свідомість
Між тим що було, і тим, що мало б бути.
І верещить із підземелля совість
Щоб ненароком про неї незабули
Згадай про нас, розп’ятий Сину Божий.
У когось бачив ще такі жалі?
Гетьманів демос неспроможний
Садити на застругані палі.
Прости, душе, хвилеве помутніння.
Хто я такий, щоб суд Богам вершити.
Я ж пам’ятаю, ти хотіла крила,
А крила я заставив за гріхи.
Дрогобич, 2012
