16.02.2012 12:59
-
205
    
  4 | 4  
 © Толік Панасюк

Якогось дива безнадії жду

Якогось дива безнадії жду

Давним давно, десь у дитинстві, 

На пагорбі товстезний ясен ріс. 

Обдертий бік півкругом, у корі 

Неначе двері на дитячий ріст. 


І «двері» ті здавалося вели  

В підземний світ захованої казки, 

В таємну хату кульгавої Яги, 

Там, де незвідані скарби. 


Здавалось, що дитина? Дивна річ 

В касарнях сім’ї існували, 

Та в злиднях свій творили світ 

У нім жили, його плекали… 



Говорить якось подружка мені: 

- А ми були в гостях у відьми. 

У двері тричі стукали, тоді, 

Ті двері відчинилися, а ми 

Спитавши: - можна увійти? 

Спустились східцями в палати. 

На східцях людські кістяки 

А далі коридором скрині. 

У скринях бабині скарби 

Їх так багато, не злічити 

А далі, світло, і кімнати 

А там таке, не розказати… 


Ні, не повірив я дівкам, 

Вони ж бо мастаки брехати… 


- Ось докази, дивися сам, 

Перстені на руках, в кишенях діаманти. 


І щось залоскотало під грудьми 

Як це все сталося без мене? 

І стукав я в ті «двері» збивши кулаки 

Та все оте було даремне. 


Дівки сміються з мене: - баба спить. 

Вона так просто, дверей не відчиняє. 

Ти приходи коли на дворі ніч, 

Постукавши, скажи слова таємні… 



То була ніч наповнена жахами. 

Я так боявся ночі не проспати, 

Не розбудити тата й мами, 

І непомітно утекти із хати.. 


Трава холодна, страх, тремтіння 

Місточок через потічок 

Ось і горба того вершина. 

Лише б про мене не дізнався Бог. 


Цей темний світ не в Його волі 

Вже дерева торкнулися долоні. 

А небом не злічити – зорі. 

Зібравшись стукаю поволі. 


Слова таємні проказавав. 

Та ясень в тишині мовчав. 

Я все надіявся, чекав 

Уперто стукав і чекав. 


Мовчали «двері». Потаємне 

Мене не прийняло в свій склеп 

Уперше в ніч дивився, в небо, 

До зір хотілось, до планет. 



Дитячі мрії розбилися на друзки, 

Залишилися лише відчуття - 

У часі ледь відчутні згустки… 


І ясеня того давно нема. 


Спиляли, певно добрі люди… 

А я стою на тім пеньку, 

Не впізнаю, через роки, округи. 

Якогось дива, безнадії жду… 



Дрогобич, 2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.02.2012 05:20  © ... => Каранда Галина 

Чомусь завжди бракує слів.

 17.02.2012 07:04  Каранда Галина => © 

небагатослівні Ви останнім часом...

 17.02.2012 03:52  © ... 

Дякую.

 16.02.2012 21:53  Каранда Галина => © 

дитячі розчарування найсильніші і найболючіші... Ви дуже гарно передали ці почуття.

 16.02.2012 15:24  Тетяна Чорновіл => © 

Шкода! ((((( Може й справді дуже міцно спала баба тої ночі....

 16.02.2012 14:49  Чернуха Любов => © 

Чого тільки не було в тому дитинстві...

 16.02.2012 13:52  Сашко Новік 

гарний вірш, спогади дитинства і таке все. класно