Чернуха Любов Люблю дивитись
Люблю дивитись людям у обличчя,
Шукати в них красу або потворність,
Знайти у когось манію величчя,
Спостерігати жестів неповторність.
Якщо довершеність у рисах є природна
І мова річкою, без берегів лягає,
Дивлюся в очі – бачу, там безодня
І пустка до глибин душі сягає.
Відлякує безмежність порожнечі,
Не допоможе тут і красномовність.
Ні гарна постать, ні покаті плечі,
Не допоможуть віднайти духовність.
м. Кривий Ріг, лютий 2012 р
18.02.2013 23:38 Лідія Яр |
 Гарно дуже... |
18.02.2012 11:13 © ... => Тетяна Чорновіл |
згодна з Вами на 100%. |
18.02.2012 11:10 Тетяна Чорновіл => © |
 А ще буває, людина зовні не така вже й довершена (якщо не сказати більше ), а з очей духовність аж сяє! Я інколи зустрічаю таких людей і не можу надивуватися, як та духовність осяває їх красою! |
18.02.2012 11:04 © ... => Каранда Галина |
Дякую за коментар. В очі дивлюсь завжди, але порожнеча найбільше лякає - при довершеності в рисах. |
18.02.2012 01:55 Каранда Галина => © |
 суть зрозуміла, але логіка вірша трохи мені дивна: Якщо довершеність у рисах є природна, то Дивлюся в очі це ж алгоритм виходить, що при відсутності природної довершеності в рисах, в очі ви вже навіть і не дивитесь... |