Нитка
Тоненькою ниткою у римованій прозі,
їде самотність на чорному возі,
в упряжі чорно-прозорі коні,
за ними чорно-прозорі ворони,
за ними люди, в чорній неволі
упряжені в повозку самотності німої.
Усі ідуть повільно, затамувавши подих,
очей не підіймають, в очах не сяє подив,
чи добота,
чи взагалі життя.
Тоненькою ниткою у чорних душах
їде самотність, не їде а душить...
На підлогу падають чорно-прозорі люди,
Беззвучно стискають синьо-прозорі губи.
Беззвучно втрачають прозорі душі.
Їх мовчки скидають з крутої кручі.
Самотність гляне у слід і далі рушить.
