Утопічність
з рубрики / циклу «Таємнича ніч»
Нехай мине хоча би півсторіччя, -
І все закриє часова вуаль.
«Ти все писала, - скажеш, - утопічно.
Нема в тобі реальності. А жаль…»
Отож сьогодні, коли цей високий
Вогненний місяць свідком є моїм,
Я відмовляюсь від своїх утопій! -
Так чесно прокажу, як перед ним.
Сьогодні не буде чарівних вальсів.
Казок не буде. І не буде гір.
Так вимагає чорна нитка часу –
А ти мені, будь добрим вже, повір.
Сьогодні я не знаю, хто це – мавки.
Нема русалок, вмерли у ріці.
Пером чорнявим зниклої журавки
Я зачищаю у віршів кінці.
Це в мене вперше – і тому незвично,
Садів нема, лісів нема, життя…
А люди, люди? Дивні, утопічні?
Куди подіти їх без вороття?
Сьогодні, - місяць буде білим свідком, -
Не буде утопічності душі.
А завтра в небі будуть маргаритки.
І будуть люди. І будуть вірші.
