02.03.2012 10:24
-
136 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Толік Панасюк

Приречені на долю

Приречені на долю

Ти пам’ятаєш, 

Як мені «Знедолені» читала. 

Вночі, після шаленого кохання. 

Нехай простить нас праведник Гюго. 


Ні я не спав, 

Я в голосі твоїм купався, 

Ти ж вивертала всі мої страхи. 

Причарувала… 


Твій срібний посуд? 

Я не злодій. 

Подарувала. 

Утікачеві, 

Безрідному собаці. 

Куди втечу? 

Знайдуть мене мої гріхи 

Через роки, 

На барикадах революцій. 

Вже не молюся молитвою 

Спаси і збережи. 

Знедолені? 

Скоріше приречені на долю. 

Не заховаюся за монастирські стіни. 

В колекторі знайдуться нишпорки незримі. 


Хіба я сплю? 

Я поміж сторінками «Знедолених» блукаю. 

Кохаю. 

Одну тебе кохаю. 

Спи. 



Дрогобич., 2012

Публікації: Толік Панасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.07.2016 13:34  Ольга Терен => © 

Дуже гарно! Дякую! 

 04.03.2012 19:01  © ... => Тетяна Белімова 

Кохання як доля, обираючи жертовність, ніби знедолений, проданий чеснотам, для когось пастка, для когось щасття. Дякую. 

 04.03.2012 19:01  © ... => Каранда Галина 

Дякую 

 04.03.2012 19:01  © ... => Олександр Новіков 

Я радий. 

 04.03.2012 19:01  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую. 

 02.03.2012 18:36  Тетяна Белімова 

Надзвичайно сподобалось! Кохання на рівні усіх процесів організму, судячи з Ваших ілюстрацій. 

 02.03.2012 17:02  Каранда Галина => © 

дуже сподобалося. просто неймовірно гарно й глибоко. 

 02.03.2012 14:14  Олександр Новіков 

Сподобалось, цікаво 

 02.03.2012 13:15  Тетяна Чорновіл => © 

Ніжно...