Приречені на долю
Ти пам’ятаєш,
Як мені «Знедолені» читала.
Вночі, після шаленого кохання.
Нехай простить нас праведник Гюго.
Ні я не спав,
Я в голосі твоїм купався,
Ти ж вивертала всі мої страхи.
Причарувала…
Твій срібний посуд?
Я не злодій.
Подарувала.
Утікачеві,
Безрідному собаці.
Куди втечу?
Знайдуть мене мої гріхи
Через роки,
На барикадах революцій.
Вже не молюся молитвою
Спаси і збережи.
Знедолені?
Скоріше приречені на долю.
Не заховаюся за монастирські стіни.
В колекторі знайдуться нишпорки незримі.
Хіба я сплю?
Я поміж сторінками «Знедолених» блукаю.
Кохаю.
Одну тебе кохаю.
Спи.
Дрогобич., 2012
