Місячна тінь
з рубрики / циклу «Таємнича ніч»
Я вперше побачила місячну тінь.
Морозились темінню зо всіх сторін
Будинки об чорне, безколірне небо.
Я з місяцем ще не літала до тебе...
Спиралися лапками котиків сірих
Над річкою весняно верби змарнілі
Об зорі гарячі, умиті росою.
А я знов розкреслила тіні собою.
Впирались в асфальт кігті тіней дубових,
І блиски сміялися безкольорово...
З дахів обсипались кришталь й позолота
Минулого снігу... У шиферних сотах...
На вікнах щось сіра буденність писала,
Від місяця тінь у зірки не пускала
Останній автобус із присмаком світла....
Тягнулися грудочки снігу до світла.....
І сосни питали – чом досі не плачу?
Та в місяця блиски ще грались дитячі,
Золотили незвичні, шорсткі соти снігу
І губились, пірнали у тіні з розбігу.
Місяць зорі покинув свої випасати
І полинув за хмари ті блиски збирати...
А я залишилась. Будинки у небо
Тягнулись байдуже верхами без тебе.
Впиралися кігтями в хмари діброви
І смоли свої поховали дубові.
І от я – крізь хащі, мов з іншого світу,
Так хочу, як грудочки снігу, ще світла,
Вбираюся лапками в котики сірі
Холодних, зачумлених верб помарнілих....
