Дорога в пустелі
В пустелі стелиться дорога,
Сумнівних роздумів стежки.
На конях верхи мчить тривога,
Постійно смикає віжки.
На вітродумі розум мчиться,
Його снага не полиша.
Шлях загороджує криниця
В ній не водиця, там душа.
Не міг розумник перетнути,
Душі безмежну глибочінь.
Назад не може повернути,
Взмолився вітер «Відпочинь!»
Метався розум «Що утнути?
Ну де ж той вихід, як знайти?»
І вирішив на дно пірнути,
Тривогу й думку розвести.
Все прийняла душа глибока –
Клубки думок, тривоги сон.
Лікує словом від Пророка,
І має щастя еталон.
Всіх ніжно огорнула дивом,
Накрила ковдрою тепла.
Ще й напоїла чаєм з миром,
Вінок зі спокоєм сплела.
м. Кривий Ріг, лютий 2012 р
