Остання дорога
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Йдiть, не минайте ворота вiдчиненi,
Киньте турботи свої.
Попiднiмайте ж бо голови схиленi
Гостi останнi мої.
Краялось серденько осiнню ранньою,
Передчувало бiду,
Ось i в печальну дорогу останнюю
Їду чогось, а не йду.
В пасмо волосся iз запахом ладану
Вплiвся легкий вiтерець.
Ще й ранувато, нежданно-негадано
Я вже сьогоднi мертвець.
Сплю i не чую, як вiтер розчiсує,
Тихо голосить вдова.
Темінь глибока важкою завiсою
Очi мої закрива.
Впав я, спіткнувшись, у небо захмарене
В тому тягучому сні…
Дивне безмежжя щось в межах примарене
Сіє в свідомість мені.
Зборене силами непереборними
Тіло змирилось, сумне…
Марево вічності крилами чорними
Тихо торкнулось мене.