Від тих, хто вдалі від Батьківщини
Я квітка з трьома пелюстками.
Я скарб за сімома замками.
Не знайдена, не зірвана,
просто забута...
Мої муки, то, мабуть, покута.
За що? За страх, зраду...
За те, що забула про маму.
За те, що втекла з Батьківщини,
забула запах дому і ліщини.
За те, що втекла і забула вернутись.
За те, що посміла в коханні забутись.
Іноді поглядаю на карту,
цілую й без того затерту цятку.
Сумую... Сумую... Сумую...
На чужині днюю й ночую.
Хочу додому, лечу, поспішаю.
Та чи чекають на мене... не знаю!
