Кома (,)
На білому снігу червона калина…
У тебе на серці серйозна провина.
Ти мені не сказав, що у тебе дружина!
Про що ж ти думав? Ах ти ж скотина.
Навіщо співаєш мені дифірамби?
У тебе завжди все було якщо б та якби.
Не хочу я слухати. Помовчи.
Не треба спішити, кричать: «Прожени!»
Я люблю тебе. І це правда.
Я кричу на людях. І це не ганьба.
Ти працюєш юристом у мого брата.
Наші розмови вже не обходяться без мата.
Тобі – тридцять два, а мені лише двадцять.
У мене душа, а в тебе в грудях лиш фантик.
Багатий, високий, смуглявий…
У мене до тебе також був чорнявий.
Нічим він не кращий. Ви двоє безбарвні.
Та чого ти нервуєш? Я ж сказала, що ні!
Я не шкодую, що ми разом з тобою,
Я просто хочу бути сама собою.
Я стомилася жити в постійній брехні,
Я читаю всі написи на стіні.
Там усе про любов, або лише мати,
А мені так набридли постійні дебати.
В тебе очі попелясті, властні.
Глянув – зрозуміла: він має серце вкрасти.
Тобі треба дружина, родина.
А я хочу щастя і знать, що єдина.
Ти обіцяєш розлучишся, освідчишся.
Мої постійні вибрики. Я знаю: ти стомишся.
Розлучення, весілля, буденне життя.
Ми швидко стомимось, і я...
Втечу від тебе в забуття,
Від твого занудства, від твого ниття.
Але ж я кохаю… Ну що ж за біда?
Я мов у чужому місті. І там я одна.
Ти не чуєш, не бачиш, не знаєш мене.
Ти про щось там говориш, а в очах все пливе.
Твій поцілунок все змінить, як завжди…
Ти проводиш додому і скажеш: «Щасти!»
Але ми скоро зустрінемось знову,
Я ставлю в відносинах лише кому.
