Проблема ВІЛ-СНІД сьогодні актуальна як ніколи. У світі мільйони людей живуть із цією недугою і... помирають. Наодинці з собою, наодинці зі світом. Шкода, що тема ВІЛ-СНІД недостатньо розкрита, їй не приділяється належна увага. У світі багато байдужих сліпців і глухих, є й німі. Сподіваюся, що читаючи цю мініатюру, ви зрозумієте мене, дослухаєтеся. Написано напередодні Дня боротьби з ВІЛ-СНІД. Присвячую ВСІМ з ВІЛ-СНІД.
«ВІД ІМЕНІ ХВОРОГО НА СНІД» — ВіршТвоя рука надії, мов той круг,
Підтримує мене на хвилях долі,
Що сипле, наче в рану дрібку солі,
В мої сліди майбутні. Ти мій друг!..
«СНІД» — ВіршВрОздріб – літери звичні, а разом,
В людських долях лишаючи слід,
Творять слово, приречене часом,
У смертельному вироку – СНІД.
Шо ми, блін, за люди!
Не такий - зацькувати,
інфікований - ізолювати
анонімно, не то гірше буде.
Вірш присвячується Дню боротьби зі СНІДомДощ холодний. І біль, і туга.
Хочеться мрії, надії, відради.
А вона там – у небі над Бугом,
Де небеса, тонкі від зорепаду...
Розбудить плач дитячий мертвих,
Сліз ріки біллю миготять.
Та сталь не з’їсти до душ черствих –
В тупих обличчях люди сплять.
«ЗИМА СТУПАЄ ПЕРШИМ КРОКОМ» — ВіршЗима ступає першим кроком
В грудневі задуми невпинні.
Вітань чарівних з Новим Роком
Чекають, як і всі, невинні
Нещасні діти...
Ніхто не застрахований від цього, ніхто не знає коли і де з ним це може трапитись.
Захворівше суспільство ховається,
Уникати намагається поглядів,
Прокази моєї стидається,
пИльно чекаючи роздумів.
Каналом жизни гондольере СПИД
Свой невод чёрный медленно влачит.
Гондолу, оттолкнув большим шестом,
Он жертву ищет на пути своём.
Але ж життя на цьому не спинилось,
І боротьбу свою я продовжу трохи інакше,
Тож доки серце моє не спинилось,
Все що не сталось це завжди на краще.
Серое утро, на больничной койке сидит маленькая девушка. На бледном лице огромные серые глаза.
Вчера вечером в моём офисе раздался звонок: - Эта девочка предложила мне написать её историю.
Я пришла в палату, она, казалось, не заметила моего присутствия, вдруг вздрогнула и обернулась, - Здравствуйте Наташа – проходите, не бойтесь. Я долго думала, стоит ли рассказывать свою историю. Много нас таких развилось – невесёлая улыбка тенью пробежала по её лицу, - но потом решила, что это необходимо не столько мне, сколько тем девчонкам, которые думают, что такие проблемы их, никогда не затронут.
Матусю, матінко рідненька!
О, Богом дана мені ненька!
Чому позбутись захотіла
Мого малесенького тіла?
Я навіть ще не встиг нічого:
Пізнати доброго і злого,
Повітря носиком вдихнути,
А вушками почути стукіт.
«Не вирок....» — Віршвимога прощання написана на мовчанні
залишиться смуток на підлозі зради
лиш вічність залишки страждання
немає відстані умовної команди