Розбудить плач дитячий мертвих,
Сліз ріки біллю миготять.
Та сталь не з’їсти до душ черствих –
В тупих обличчях люди сплять.
Їх не докличешся смертями
Дітей невинного жалю,
Їм чорт обрізав жилку тями
У вседозволенім краю.
Гробові стіни паморозять
Людської сутності кришталь.
У трунах чорних твань цю возять –
Відгородились колом паль.
Дитячі спини, наче равлик,
Скрутились позою журби.
А ОЧІ!!! – проситься ангелик!
О, Господь-Боже, поможи!!!
