Сумне весілля

з рубрики / циклу «Про долю»

Сукню білу-білу вділа

Фату на косу наложила,

Вінок із лілій прикріпила

Троянди білі почепила.

Сльоза скотилась, така солона

І смуток душу огорнув,

Згадала час той, коли кохала

Один лиш він на світі був.

Ночі безсонні, ночі кохання

Палкі поцілунки, палкі обнімання,

Пісні солов`їні аж до світання

Не знала, що прийде одне лиш страждання.

Не знала, що друга його покохала

Час даром не гаяла, все піджидала,

Посеред дороги поперек стала

Кохання навік в дівчини забрала.

Роки минали самотня лишалась

Душа кам’яніла, серце черствіло,

Любов та навіки десь загубилась

Лиш спомин тяжкий те кохання лишило.

Навіщо чекати, надію плекати

Сльозами гіркими подушку мочити,

Нікого не може уже полюбити,

Але ради когось треба в світі жити.

Так хочеться щирих обіймів дитячих

Почути слова ті, це мама моя

Не плач моє любе в руках ти надійних

Я ж мама твоя, навіки твоя.

Весілля сумне, згадаю душу ятрить

Нічого назад не повернути,

Від чого так серце тяжко болить

З нелюбом треба весь вік прижити.

Тепер прощавайте мрії дівочі

Іду під вінець, уже мені час,

Дівоче кохання, недоспані ночі

Згадала про все це в останній раз.