Вітер кохав

Вітер кохав ніжно Землю,

Силу їй всю віддавав,

Бачив страждає даремно

Й від самоти завивав.

Вона не належить одному,

Всі топчуть поверхню її.

Лиш Вітер зідме всю утому

І пил із обличчя Землі.

Від болю і вічної муки,

Він злився, страждав, сумував.

Й різким, забороненим рухом

До неба моря підіймав.

«Заспокойся» - благали вітрище,

«Подивися на інших жінок,

Не роби із Землі попелище!»,

А він знову пускався в танок.

Бо ні зорі, ні квіти, ні річка,

Не дають повноти відчуттів.

Знов торкнеться цілунками личка,

Він же просто кохати хотів.

м. Кривий Ріг, березень 2012 р

Візьміть участь в обговоренні