Для вас
Ідіть. Не стійте тут. Не треба.
Я зрозуміла, ми уже чужі.
І досить вам дивитись в небо,
Ви робите лиш вигляд що німі.
Я розумію – все не вічне.
І навіть ваші вітражі,
Я кину обік на узбіччя.
Нехай почують, плач душі.
Я розумію – вже не скоро.
Візьмете пензля в руки ви,
Бо ваша муза загадкова,
Горить у снах від самоти.
А вам усе одно – я знаю!
Бо ви художник, друже мій.
І світ – це ваша колискова
Та вам від неї не втекти.
А ви її й не боїтеся.
Навіщо ж вам від неї йти?
Ви з неї щастя нап’єтеся!
Якщо не вдастся утекти.
А ви – тікаєте! Я знаю.
Ви хочете свободи назавжди.
І щоби світ цей пурпуровий
Не зміг спід ніг у вас піти.
Та він пішов… Вам не вдалося,
Втекти від правил назавжди.
Тепер лиш муза, знов чеше волосся,
Й горить у снах від самоти.
