Надобраніч
Надобраніч!
Щоночі в заплющені очі цілую твій сон.
І в морози зимові пісні колискові хрипить наш магнітофон.
Надобраніч!
У синій безодні твоя й моя доля мовчить.
Пам’ятаєш, як час, наближаючись до перехрестя, біжить?
На сніданок,
Як завжди, "люблю тебе" скажеш і вип’єш мене до дна.
Я тебе поцілую й за мить вже сумую. Нап’юся з долонь вина.
Надобраніч!
Ти завжди живеш у глибинах моєї душі
І там ти невміло, яскраво й несміло про себе складаєш вірші...
Ужгород, 2007
