Старий дуб
Старий дуб відміряє вже роки,
Мов тесляр засукав рукава,
Порозкинувши віти високі,
Просить в неба хмарин з віддаля.
Залишивсь він самотнім у борі,
Віддавна його крони шумлять,
Може сняться вітри йому в полі,
Що житами хиткими бурлять.
Сивочолий гордиться віками,
Бо ще носить зелене вбрання,
Хоч і свита потерта й з латками,
Та все ж корні ще живить земля.
Забуяє він знову весною,
І розправить як в юності цвіт,
Велет - дуб розмовляє з грозою,
І вартує легенди століть.