Україно, моя люба

з рубрики / циклу «Про долю»

Україно, моя люба

Україно, мила,

Що за хмара така чорна

Тобі світ закрила.

Все не ладиться у тебе,

Все не так виходить,

Наче тебе щось нечисте

У багно заводить.

Де ж багатство те поділось

Та козацька слава,

Щоб на ноги ти піднялась

Ти б запанувала.

Наші прадіди, діди

Грудку землі брали,

Коли з дому в військо йшли,

Край свій захищали.

Скільки раз ти, Україно

Кров’ю поливалась,

То татарське тяжке іго,

То шляхта вривалась.

Все стерпіла, все здолала

Всі поневіряння,

Але знов біда спіткала,

Знов одні страждання.

То напевно б наші предки

Ще б раз повмирали,

Щоб побачили, що в полі

Хліба не зібрали.

То скажіть, люди, добрі

Нащо, так робити,

Десь шукати винних в світі

Країну ганьбити.

Як то тяжко, як то важко

В цьому світі жити,

Щоб не було, тай за що

Святий хліб купити.