Спека
Колись такі вірші палила. Але зараз у Вінниці і так ЗАНАДТО! спекотно.
Повніють бджолами дерева.
Десь медозбір, десь просто рай.
Озолотила Королева
Жовтцем й калюжницею гай.
Волошки спеки наковтались,
Лежать і в’януть, як зірки.
Хіба із хмарами награлись
Такі потрібні ці вітри?
Та ні, стомилися, природно,
Пашіють, чорні, мов рілля,
Забилися у бір холодний
І поховались за гілля.
Розкреслили степи на смуги
Тонкі комбайнові гілки.
А річка де? Немає Бугу,
Побіг у море навпрошки.
