Дуже вдалий день
- Давайте вашу залікову книжку, Пилаєв - викладач теормеха взяв залікову книжку Валерія і, відкривши потрібну сторінку, напроти графи "курсовий проект IV курс" написав "зараховано".
Тема курсової роботи Валерію попалася легка, і він був задоволений, що "відстрілявся" першим. Тепер у нього був один вільний день попереду, так як на четвертому курсі кожній групі їх потоку давалося два дні на захист курсової роботи по курсу "Точні механізми вимірювальних приладів" без інших лекцій чи семінарів в ці дні.
– Дякую, Валентине Степановичу, до побачення - взявши простягнуту викладачем книжку заліку курсових робіт та оцінок екзаменів, Валерій вийшов з кабінету кафедри точної механіки. В коридорі біля кафедри метушилася невелика група студентів. Сьогодні за розкладом захищали свої курсові ще четверо студентів з його групи і десять студентів з паралельної. Помітивши Пилаєва, до нього підбігла Іринка Кротова.
- Валера, ну як? Здав?
- Так, без питань. Ти ж знаєш, у мене тема була легше легкої.
- Щастить же тобі, а я от боюсь. Ну а як Степанович сьогодні? Чи не лютує?
- Ні, і натяку навіть не було. Я розповів йому, все що знав, і він ніяких питань не задавав. Тобі-то чого боятися? Ти ж ще тиждень тому все зробила. Розслабся Іринка. Це зовсім не боляче. Ну все, я пішов, успіху тобі.
- До зустрічі. - Попрощалася Кротова. Вона завжди перед іспитами або захистом курсових сильно нервувала, хоча все знала і отримувала лише високі оцінки. Вона була в його групі "зубрилка". Валерка підійшов до решти своїх однокурсників, які щось з`ясовували з підручниками в руках біля вікна. Привітавши співтоваришів, він традиційно побажав їм "ні пуху" і, почувши у відповідь "до біса", пішов до ліфта. Кінець квітня цього року видався дуже теплим. На деревах всюди розпустилися молоді листочки, і зеленіла трава. Сьогодні на вулиці було градусів двадцять тепла і жодної хмарки на небі. Настрій у Валерки був райдужний, і він, мугикаючи під ніс якусь мелодію, рушив до метро.
"Щось їсти хочеться. Поїду-но я в "Зустріч" давно там не був. Візьму люля і хачапурі. А який там соус! "- При думці про його улюблений комплекс “а ля Кавказ”, у нього мало не потекли слинки. Ніде в місті так смачно не готували люля-кебаб і хачапурі як там. Але найбільше йому подобалося, як там робили соус. Валерка пробіг кілька метрів і підстрибнув, зірвавши на льоту кілька каштанових листків з гілки. Біля метро "Політехнічна" людей було небагато. Він без штовханини, кинувши жетончик в автомат, проскочив турнікет і почав спускатися вниз по ескалатору. Сьогодні йому явно щастило навіть у дрібницях. Не встиг він вийти на платформу, як тут же підійшов поїзд. "Ну, якщо так все вдало складається, то напевно ще щось приємне має статися" – майнула думка в голові у Валерки, який сів на вільне місце в вагоні метро. Їхати було всього лише три зупинки. Він покрутив головою довкола і, не знайшовши нічого цікавого навколо, мовчки доїхав до своєї зупинки і вийшов з вагона. Піднявшись нагору і перейшовши вулицю, Пилаєв звернув до зупинки тролейбуса. Купив книжечку талонів і "Радянський спорт" в кіоску “Союздрук”. І тут йому пощастило. Зазвичай свіжі спортивні газети розбирали з самого ранку. У тролейбусі було тісно, але зараз це його мало турбувало. Через парочку зупинок у тролейбус увійшли дві дівчини. Протиснувшись між людьми, вони зупинилися трохи позаду Валерки. "А нічого подружки, особливо чорненька" - подумки відзначив він, глянувши на дівчат, які жваво щось обговорювали напівпошепки. До вулиці Свердлова, де Валерці треба було виходити, залишалося всього дві зупинки. І тут зовсім недалеко від себе він почув голос контролера "Ваші талончики, пред`являйте проїзні талони громадяни". Дівчата заметушилися. "Ніяк" зайцем "вирішили проїхати" - подумав він, простягаючи контролеру закомпостований талон. Контролер, перевіривши відбиток компостера, повернув талон і протиснувся далі в напрямку дівчат. Вони стали робити вигляд, що їх талони загубилися десь в сумочках і вони не можуть їх знайти. Валерка, правильно оцінивши ситуацію, повернувся в їхній бік і, змовницьки посміхнувшись чорненькій, закомпостував два талончики прямо перед носом у контролера.
- Так от же їх талони, будь ласка - Простягнув він талони контролеру.
- А ваш талон де? - Запитав остовпілий від несподіванки контролер.
- Та ви ж тільки що перевірили, ось він. Можете переконатися, що я його не з`їв. - Посміхаючись, відповів явно із знущанням Валерка. Контролер ніяк не міг зрозуміти, що ж сталося, і здивовано переводив свій погляд з хлопця на дівчат. Дівчата з подивом і симпатією втупилися на свого рятівника. Перед їх очима у вагоні тролейбуса стояв, тримаючись за верхній поручень, довговолосий приємний на вигляд парубок вище середнього зросту, з привабливою усмішкою на обличчі. В цей момент тролейбус під`їхав до Валериної зупинки. Він, махнувши дівчатам на прощання рукою, вийшов з тролейбуса. Цей випадок у тролейбусі розвеселив його і Валерка йшов по вулиці вниз до кафе не перестаючи посміхатися. "Ну і репа у цього контролера стала, навіть перекосило. Адже вже відчував пару карбованців штрафу у себе в кишені. Але не вийшло. Як моя бабуся каже - не все коту масло "- подумав Валерка.
- Гей, хлопче, зачекай - почув він позаду дівочі голоси. Валерка обернувся назад, не особливо вірячи, що це кличуть саме його. Позаду, від зупинки тролейбуса, в його напрямку поспішали супутниці по тролейбусу, яких він врятував від контролера.
"А це вже стає цікаво" - Майнула в його голові думка. Валерка зупинився, чекаючи дівчат.
- Привіт, рятівник - підійшли захекані дівчата. Та, яка йому сподобалася, з чорним волоссям і довгими ногами, була одягнена у футболку блідо-блакитного кольору і коротку яскраво червону спідничку, що підкреслювала стрункість ніжок юної діви.
- Привіт, "зайці". Ну що відпустив? - Поцікавився Валерка.
- А куди йому було діватися, ти ж так нахабно перед його носом закомпостував талони що просто шокував його. До речі, а як звуть-то тебе, рятівник?
- Запитала подружка чорненькою, симпатична шатенка в джинсах і білій майці.
- Валера мене звуть. А у вас є імена?
- Мене звуть Олена - відповіла шатенка.
- А я Настя - зізналася чорненька, посміхаючись. Йому сподобалися усмішка і погляд карих очей юної Афродіти, що виражав непідробний інтерес до парубка.
- Приємно познайомитися. Нам по дорозі? - Ввічливо запитав він.
- А ти, куди шлях тримаєш? - Олена була активніше своєї подруги і Валера відразу ж це помітив.
- Я? Та ось в "Зустріч" хотів заскочити перекусити. А то щось зголоднів після здачі курсового.
- Ну, до кафе нам по дорозі, а далі на трамвай. У інститут. Ти де вчишся? - Поцікавилася Настя
- В політеху. Ось четвертий курс закінчую. А ви?
- Ми в "дівочому інституті" - в інституті легкої промисловості, на третьому курсі - Перехопивши у подруги ініціативу, відповіла Настя
.- Дівчата, а може разом перекусимо? - Запропонував осмілілий Валерка, тим більше що випала така зручна нагода познайомитися з дуже симпатичною дівчиною на ім`я Настя.
- Ні, сьогодні не вийде. Нам обов`язково треба бути на першій парі. А от завтра можна і прогуляти першу пару - Сказала Олена.
Але, незважаючи на її активність, симпатії молодої людини були на боці подруги.
- Шкода, адже ми вже майже прийшли - Промовив Валерій, помітивши біля дверей кафе чергу, яка виходила на вулицю. - А мешкаєте ви де?
- Ми на Солом`янці, а ти?
- Це далекувато буде від мене. Я мешкаю в Дарниці біля «Дитячого світу», зовсім поряд з метро
.- Валер, у тебе блокнот є? - Запитала Настя.
- Так. - Не зрозумів, до чого вона веде Пилаєв.
- Давай я запишу тобі свій телефон. Задзвони завтра близько першої години, у нас в інституті дискотека в суботу і ми тебе запрошуємо. Ось і продовжимо знайомство. А зараз нам вже треба поспішати. - Настя записала номер в його блокноті і повернула його хазяїну.
- Ну, до зустрічі, рятівник. Величезне тобі спасибі ще раз. І смачного тобі - Сказала на прощання Лена, інтригуючи своїми зеленими очима Валерку. Подружки побігли вниз до трамвайної зупинки. Валерка махнув їм рукою і крикнув навздогін:- Щасти вам, дівчата. Тільки в цей раз компостуйте талони, а то я вже не зможу вас виручити.
- Цього разу ми будемо розумнішими - обернувшись на мить, крикнула у відповідь Настя. "Приваблива подруга, ця Настьона" - подумав Валера, проводжаючи очима Настини стрункі ніжки, що несли їх володарку до трамваю. "Все як у казці сьогодні, навіть не віриться. Я вже й не пам`ятаю, чи колись у мене такий вдалий день видавався ". Посмішка, що додавала його правильним рисами обличчя ще більшу привабливість, не сходила з обличчя Валерія.
Зеленіла на сонці трава і молоденькі листочки на гілках дерев створювали для перехожих комфортну тінь, дозуючи сонячне тепло. Нічого особливого не сталося. Звичайний київський весняний день, яких було дуже багато за всі віки у юні різних часів.
Калгарі, Квітень 2009
