ФОТО КІНДЕР
з рубрики / циклу «ПРИСВЯТИ»
убитого в Корсунь-Шевченківській операції
під Шендерівкою…
(З давніх спогадів про другу світову війну)
Війна – це горе. Й говорити годі.
В ній стільки люду дурно полягло.
Я – з трьома дітьми. Чоловік на фронті…
Куди втекти? Під німцями село.
Корову запрягли й город орали,
Із дітьми разом порпались в землі.
Як старшого в Німеччину забрали,
Пеклась за двох, вони ж іще малі.
Тоді ж… Злякалась, важко уявити,
Коли почула «Німець в двір пішов!!!»
З городу бігла (там же мої діти!)
Здавалося, не чула підошов!
Стояв чужий… Зі мною не вітався,
На менших лише поглядом косив,
Про старшого на мигах щось питався
І нащось його фото все просив.
Кричав до мене: – Матка! Фото кіндер!
Насилу врешті-решт розтолкував,
Те фото із руки у мене видер,
І з мого двору геть покрокував.
Його пізніше бачити ще вдруге
Мені в дворі своєму довелось,
Узнала, що в відпустку за заслуги
Додому німцю з’їздити вдалось.
Ще й досі вдячна ворогу уклінно,
Як згадую – не можу стримать сліз,
В Німеччині знайшов він мого сина,
Й мені від нього звісточку привіз.
На все життя своє запам’ятала
Той рідний лист, що німець ніс в руці.
З неволі сина все ж таки діждала.
А німець? Згинув в Корсунськім кільці.
Пройшли літа. Забулись навіть риси,
Про ім’я не питайте теж мене.
От тільки й пам’ятаю – білобрисий.
І «Матка! Фото кіндер!» голосне…
