Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

Будем іти ми з тобою тоді

в ніжному вітрі до рання,

вип`ю я очі твої молоді,

повні туману кохання...

Солодко плачуть в садах солов`ї,

так, як і завжди, незмінно...

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни...

Ось вона йде у вінку, як весна...

Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.

1927

Візьміть участь в обговоренні

11.05.2012 20:24 Людмила Бойко => ©

дякую..)

11.05.2012 19:57 © ... => Людмила Бойко

Дякую! Бажаю отримати естетичну насолоду!

11.05.2012 19:40 Людмила Бойко

Вірш чудовий) Зачаровує))
Також люблю Сосюру..)

{#}

Так, коли акації зацвітають, чогось завжди ці рядки зринають у пам`яті...

11.05.2012 13:51 Сашко Новік

Прикольно. Після Ксениного кома про очі(я його раніше за вірш бачив) то по іншому теж не зміг сприйняти. Випив і все тут

11.05.2012 11:18 Деркач Олександр

Гарний вірш, чергове українське відродження, акації будуть цвісти, а от Україна... глобалізація, американізація, китаїзація, ісламізація іт.д.

Дякую, що ознайомили! Дуже красива поезія! :)

Візьміть участь в обговоренні