Його душа сьогодні має статус.

На пальцях залишки чужих клавіатур,

волосся вздиблене руками наче парус,

обличчя - комплекс всіх карикатур.

Він наказав собі десь на початку віку,

що працювати має тільки головою.

В чужій країні він збивався з ліку

тих днів, що зараз називаються марою.

В його руках була і цегла і шпатлівка,

він засинав на вулиці в мороз.

Надії блиск - така маленька цівка

його тримала й рятувала від загроз.

Є місто там де кожен стає бидлом

і не важливо хто почав твій рід.

Якщо туди попав тримайся гідно

інакше це останній твій похід.

І він тримався, він не падав на коліна

то на майбутнє був хороший знак.

Усе закінчується навіть та країна,

він вірив в те, що має бути так.

Бо то були найкращі світлі рОки,

сімнадцять в паспорті роз`ятрена душа.

В чужій країні відбувались перші кроки

по лезу бритви й гострого ножа..

Тепер "планктон" - сорочка, окуляри,

ім`я по-батькові ще досі ріже слух.

Та ще не раз згадає двісті грам водяри

після роботи, що кувала дух.

Його душа сьогодні має статус - 

рівняння, розрахунки без кінця.

Але в душі живе, як перший ляпас

оте мале - сімнадцять літ дитя.

Київ, 23,05,2012