15.07.2014 15:22
для всіх
410
    
  8 | 8  
 © Лілія Ніколаєнко

Солдату

Ти дивився в обличчя проклятої смерті, 

Ти почув її шепіт, зміїно-лихий.

І душа підняла білі крила подерті, 

Щоб спокутати людства одвічні гріхи.

 

Та, мабуть, Бог почув материнське моління.

Залишився живим, та змінився навік.

Хай загояться рани, душа – вже осіння, 

І журба сивиною торкнулася вій.

 

А зозуля рахує не рОки, а вбитих…

Серед літа почався життів падолист.

Ще іскриться надія, та світ оповитий

Гірко-сизим туманом, а серце – болить.

 

Мовчки згадуєш друзів, що нині в могилі.

Знову небо набрало у рай вартових.

Повінь смутку і сліз Україну накрила.

Більш не треба героїв. Благаю, живи!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.07.2014 10:26  Тетяна Белімова => © 

Пані Ліліє!!! Невимовно... Бракне слів! Ваш поетичний талант тут розрився на повну! Такі поезії на часі!

 15.07.2014 19:14  Світлана Рачинська => © 

Чудова поезія! Дуже гарно!

 15.07.2014 16:46  Панін Олександр Мико... => © 

Талановита, сповнена любові і туги поезія!

 15.07.2014 15:05  Тетяна Чорновіл => © 

Тяжка поезія, але потрібна в наш непростий час!
Навіть у зозуль тяжке завдання...