29.05.2012 23:11

-

244

4 | 4

 © Маріанна

Ілюзії

Ловець загублених ілюзій

Ще плаче стиха уночі,

Не знає, по якій заслузі,

Збирав загублені ключі.

Волає приспане сумління, 

А думала, що відгуло.

Та кличе, наче провидіння,

Чиєсь засмучене чоло.

Не зупинити вже марнотність

Усіх щоденних тихих справ.

Не заховається самотність

У заході чужих заграв.