Тихо місяць плив над хатою
з рубрики / циклу «Про долю»
Тихо місяць плив над хатою,
І стиха вітер шелестів,
Ти називав мене коханою,
І одружитися хотів.
Зірки із неба посміхалися,
Немов би бачили вони,
Як щиро ми удвох кохалися,
Такі щасливі ми були.
Я щиро вірила надіялась,
Любила, як тільки могла
Лише тобі тоді довірилась,
Але душа сліпа була.
З`явилась в небі чорна хмара,
Закрила місяць і зірки,
Інша тебе причарувала,
Лишилась я на самоті.
Ти заморозив мою душу,
Як мороз квіти восени,
Тебе забути навік мушу,
Але, як, любий мій, скажи?
Скільки ночей я недоспала,
Плакала гіркими слізьми,
Від людей погляд відвертала,
Які ті чорні були дні.
Вночі і вдень я бачу любий,
Ті чорні кучері твої,
Оченят синіх погляд ніжний,
Це все належить лиш мені.
Синочок мій такий чудовий.
Як перша квітка навесні,
В ньому кохання моє вічне,
Не зрозуміти це тобі.
Та хмара чорна десь пропала,
Місяць ясно засіяв,
І знову я щаслива стала,
А ти те щастя не пізнав.
