Тихо падає сніг...
Тихо падає сніг, і на вії твої, й на долоні,
Замітає сліди, що до тебе так стрімко вели.
Тихо падає сніг, і роками лягає на скроні,
Й жовтим листом літа відболіли уже, відцвіли…
Тихо падає сніг, і на плечі твої, й на волосся,
Твоє серце гаряче схолодило січневе крило…
А кохання ж буяло, як під сонцем добірне колосся,
Так буяло щосили, що завчасно взяло й відцвіло…
В жовтні був падолист, сум на землю дощі висівали,
І останнє «курли» зачіпало всі струні в душі.
Ми з тобою чужі, ми з тобою далекими стали,
Лише в згадках жаріють кохання твого міражі.
Тепер падає сніг, я стою у січневім полоні,
В самоті, у печалі,.. і тремтять на морозі вуста…
Тихо падає сніг на поморщені часом долоні,
А зима поспішає, кохання і слід заміта…
м. Ромни, 07.03.2012
