Лаконічно
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Із мене випили всі сили,
І вже байдуже - хто й чому.
Якусь ненависть вкорінили,
Якусь посіяли пітьму.
Ненависть досі не прорвалась
Крізь біль і лірику душі,
Але від сліз ще щось зосталось,
Бо я постійно на межі.
Між білим, чорним, жовто-синім,
Між світом, небом і людьми
Вистукують вогні осінні,
В яких маленькі краплі - ми.