Присвячую
Тим – хто не носив ордени.
Тим – хто лишив життя на пам`ять
У перші літні дні війни.
Тиша… Чуєш?
Це – понад над Бугом верби плачуть.
Червнева ніч додому йшла.
Зоря ракетами здіймалась.
Із маху грубого плеча,
Страшна війна розпочиналась.
Їх юний вік ще не гадав,
Що доля карбувала кроки,
Коли застави водночас,
Вчепились у страшний супротив.
Ревіли в небі літаки,
Несамовито вили бомби,
Орались траками піски,
І слався пил в туман холодний.
В’язався бій, священний бій,
Земля сльозилась від осколків,
Відважний юний той загін,
Хвацьких фашистів збив із толку.
І знов обстріл, гармати б’ють,
Ще скаженіше рвуться міни,
Вже в чергову атаку йдуть,
Бійці зловіщої країни.
Та опір, тільки наростав.
Дощем строчили кулемети.
Їх п’ятеро лишилось з всіх.
Піднявшись, всі пішли в багнети…
Пішли в безсмертя навіки
І стали небом і травою,
Щоб молодість через роки,
Не відчувала більше болю.
