З далеких тих віків туманних,
Мов проростають з глибини,
Пливуть задумливі кургани,
Землі одвічної сини.
Плинуть такі близькі й далекі,
Сховавши тайну давнини,
Вони хоронять в собі склепи,
Котрі у цій землі лягли.
Тепер вже древні старожили,
Бо знають все що тут було,
Про те як тут орду носило,
Про славне військо що лягло.
А ще багато пам’ятають,
Про доблесть вільних козаків
І гордівливо в вись злітають
У вікових замріях снів.
