Спрагле коло краси
з рубрики / циклу «РІДНИЙ СВІТ»
Ніч вітряна намистечко з зірок
Згубила і з сльозами скрізь шукала,
Під ранок тільки в травах заблукала,
Не в змозі в дзвін роси зробити крок.
Крок нерішуче в просторі ступив
Світанок ніжний по спіралі часу,
Красою сходу спалахнув не зразу,
А спраглими ковтками стиха пив.
Пив дня початок синю далечінь
В млі сонця, що до обрію котилось.
Йому ж край спеки спати захотілось,
До сну вдяглося в вечорову тінь…
Тінь виткала серпанок з протиріч
Стрімкого й полохливого начала,
У тихе щастя вечір заквітчала,
Він же чекав між зір красуню ніч…
.gif "{#}")
:)))) Може піде дощ!!!