Про двомовність
Баба Мотря із екрану слухала пораду
«Ось дивіться всі події, про верховну раду.»
Більше звуку накрутила, щоб було все чути,
Окуляри начепила й сіла щоки дути.
Все хвалили той закон про нещасну мову,
Бо не всякий депутат любить калинову.
Ось один із них піднявсь, замахав рукою,
Ніби дав спортсменам старт, ще й тупнув ногою.
І злетівши з своїх місць, ніби скинув пута,
Депутати заплигали мов оті когути.
«Ой, як хвалять той закон» - захитала баба,
«Бідолашки - стрибунці, о-о-о - оце так рада!
Ну а ті не мов почули і піднявши руки
Галакали що є сили, що нема вже муки.
Тут і виступив прем’єр сивочолий дядько,
Що ми маємо тепер дві мови в порядку.
Й заходився витинати з двох мов павутину
Що не слово то матюк: «Тьпху твою дитину»
Баба Мотря не стерпіла:
«Не хватає смальцю, то не вивчиш ти й одну
нікчемний продальцю.»
